Ви знаходитесь тут: Головна > Шкільні твори > «Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду» (за новелою «Подвійне коло») (І варіант)

«Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду» (за новелою «Подвійне коло») (І варіант)

Десять років напруженої творчої праці були вже за плечима у Юрія Івановича Яновського, коли в середині тридцятих років з’явився роман письменника «Вершники» — твір, який приніс своєму авторові визнання і справжню популярність.
Роман складається з восьми новел, кожна з яких є закінченим епізодом, подією або історією життя. Кожна новела-фреска відтворює динаміку історії, показаної в момент, коли руйнується старий світ і будується новий. Через увесь роман проходить головна тема — тема громадянської війни.
Відкривається твір новелою «Подвійне коло», якою письменник одразу вводить нас у шквал гарячих подій літа 1919 року. У новелі відбитий весь драматизм громадянської війни, що загострила й конкретизувала питання політичного вибору. Саме в цій новелі письменник сконцентрував увагу на трагедії роду Половців. Стислими штрихами Юрій Яновський обґрунтовує різноспрямованість життєвого вибору братів Половців.
У степу під Компаніївкою одного серпневого дня 1919 року у страшному герці зійшлися п’ять синів старого одеського рибалки Мусія Половця, і хоч спека стояла серпнева, місяць був незвичайний, то «був серпень нечуваного тембру».
Першим із роду Половців ми бачимо Андрія, офіцера російської армії. Те, що говорить Андрій, вражає ненавистю до рідного брата, якому він кидає в обличчя: «Мазепапроклятий», «петлюрівськестерво…» Андрій проклинає власного брата «руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки». Сподіваючись на те, що брат урятує йому життя, він говорить: «згадується мені… батько Половець і його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Та «інтелігенту» Оверкові «найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає ».
У новелі Юрій Яновський вдається до своєрідного монтажу (досвід написання сценаріїв): бій двічі переривається, і автор переносить події із степу в Дофінівку, де «берегом моря походжає старий Половець». Сутички між братами відбуваються на тлі віковічної природи, єдиної матері усіх людей, яка немов реагує на всі перипетії поєдинку: «За кілометр постала сіра висока пелена, там ішов дощ, до сонця підсувалися хмари, степ потемнів, земля наче здригалася…»
Третій із братів-велетнів — Панас Половець, що «привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк», і він їй був найдорожчим, бо «важко народжувала». Нечесно й підступно поводить себе Панас на полі бою, підло чекає він, поки брати переб’ють один одного. Панас призначає суд братові за вбивство Андрія і «за підтримку української держави», але ж і сам стає братовбивцею! І смерть Оверка «вилетіла з Панасового маузера». Знову природа протестує: « ..блискавка розколола хмару, слідом ударив грім…»
Не встиг Панас поховати братів — і вже він перед червоноармійцем Іваном, який у відповідь на питання, кому він служить, говорить: «Я служу революції, Інтернаціоналу». У новелі «Подвійне коло» змальовується ще один із братів — найменший Сашко. Він ще дитина, яка потрапила у страшну братовбивчу війну.
Немає у творі справжнього переможця. Він сприймається як розповідь про велику трагедію роду, останнє покоління якого поставило для себе на перше місце класові, а не родинні інтереси. Застерігає нас від такого вибору письменник: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду…»

Похожие материалы!!!

Залишити коментар